 Інколи про людину , про те, якою вона є, може сказати її зовнішність, її стан
душі. Діти дуже легко впізнають, хто перед ними – строгий учитель, чи «мама» з
лагідними руками. Ніколи не бачила Дарію Михайлівну, щоб вона підвищувала голос на учнів. Невже їй так
легко вдається спілкуватися з нашими емансипованими діточками?
Завжди спокійна, врівноважена, з почуттям
гідності і доброти. До таких тягнуться діти, таких поважають і цінують.
Часто від неї можна почути: «Діти
люблять молодих, вони тягнуться до них ,бо вони цікаві…»
Одного разу, йдучи коридором, зазирнула в кабінет
рідної мови і зупинилась. ..
Біля вчительського столу, ледь – ледь, схиливши голову,
сидить вчителька, а навколо неї, немов горобці, туляться, справді, туляться,
шестикласники, хлопчики й дівчатка. Вона розповідає їм якусь історію,
усміхається, видно, щось згадала смішне, бо так щиро усміхається. А діти, немов
заворожені, слухають, жебонять і не
думають, що треба бігти в «Київ – Захід».
Ось одна дитяча рука потяглася і легенько погладила волосся , друга - тихенько і сторожко торкнулася руки вчительки.
Всі дивились і, мабуть, думали: « А мені не вдалося …». До мене доносились
уривки розмови:
- А ви будете нас вчити в десятому класі?
- Не віддавайте нас!
- Нам так з Вами добре!..
Я ще довго стояла біля відчинених дверей, але на мене так ніхто і не
звернув уваги. Тихенько відійшла, щоб не зруйнувати дитячої відвертості і подумала: « Чи можна знайти форми і методи,
щоб навчити любові і теплоти?»
|
