 - Ви не були на уроках в Олени Миколаївни?
- А жаль…
Почула я на коридорі, де
стояла групка молодих вчителів і подумала: « Чим же так привернула увагу ця вчителька з привітною посмішкою і
такими лагідними очима?
І ось я в класі. Тихенько сіла за останню
парту - і відчула себе такою ж дитиною, яка сиділа поруч, дівчинкою -
п’ятикласницею.
На уроці Олена Миколаївна
була акторкою, вчителькою, приятелькою, подружкою, Людиною. Найбільше мене здивувало звертання: « Сергійку, запишіть,
будь ласка, на дошці», «Оленочко, не помиляйтеся більше», «Павлику, чому
засумували?»
Ви зрозуміли в чому річ?
До п’ятикласників вона
зверталася на «Ви»!?
На уроці вони були рівні -
вчитель і учні. Дослухались один до одного, раділи і жили.
Тихенько підійшов до
вчительки Назарко, прошепотів їй щось на вухо, посміхнулись обоє, порозумілись,
кивнули головами - і кожен зайнявся своєю справою.
А скільки емоцій на
уроці!
Під час гри із
сигнальними картками вчителька, треба ж, «зуміла» програти! Діти почали її
втішати, готові були віддати їй свої сигнальні картки!
Сиділа я, і, ніби сама
побувала в дитинстві…За вікнами тихенько кружляли сніжинки, чіплялися за шибку,
прагнули попасти в клас, де панувала дружня атмосфера і тепла аура. Так
приємно, затишно, спокійно…
Продзвенів дзвінок, але не довгожданий.
Діти його не почули, бо продовжували про щось щебетати, доводили щось. І я
подумала: «Які вони щасливі, що поруч з ними Вона» |
